20.07.2015

Голова Благодійного фонду «Добродар» Ігор Хміль ділиться думками після чергової поїздки в зону АТО.

— Нинішню поїздку в зону АТО здійснив із спецпризначенцями батальйону «Київ — 12». Це мужні хлопці, які не раз бували в «гарячих точках» світу, а зараз виконують свій службовий обов’язок на батьківщині. Не стану розкривати всіх деталей їхньої роботи, скажу лише, що в усіх за плечима навички й уміння, які здобуваються лише на війні.

Що стосується маршруту, то волонтерський вантаж від Благодійного фонду «Добродар» супроводжував особисто. Доставив усе, що було зібрано в 20-тонній «Сканії», у військові частини, комендатури та на блокпости.

Наш маршрут проліг через прифронтові міста Краматорськ, Слов’янськ, Красний Лиман, Соледар, були й посередньо на лінії вогню. Міста справляють гнітюче враження: мешканці тривожні, військові патрулі, без яких в деяких містах взагалі було би небезпечно виходити на вулиці, не додають розміреності буденного мирного життя. Тут, у прифронтовій зоні побоюються людей зі зброєю в руках. Чим ближче до лінії зіткнення, тим більші й частіші жахіття: люди й далі гинуть, місцевість у вирвах, розбита військова техніка, занедбані споруди, розтрощені будинки, розкрадене майно. Руїна... І наші мужні захисники серед степу: харчування з долоні, помитися, побритися – через раз, всюди зброя і тривожні очікування й настрої: що далі, тут, на війні, і там – в країні?

На останок мушу сказати: війна – це найбільше зло, яке нас спіткало. Це зло, яке витає на блокпостах, у засідках та траншеях по різні боки фронту. Таке напружене стояння, стрілянина та загибель людей не додають віри, надії, а лише розбурхують все найгірше людської душі.